+38 (044) 227 09 93
+38 (044) 234 52 42
+38 (063) 526 00 05
+38 (066) 476 00 05
+38 (096) 921 00 05
[email protected]

Ми зв'яжемося з вами протягом 2х хвилин
14.06.2021

Практика вирішення спорів у сфері банківського та фінансового права

СТАНІСЛАВ КЛІМОВ, ПАРТНЕР, АДВОКАТ, ДИРЕКТОР МЮК "KODEX" СПЕЦІАЛЬНО ДЛЯ ВИДАННЯ ЮРИСТ&ЗАКОН

Один із найважливіших елементів економічної стабільності в Україні – її банківська система, сталий розвиток якої є необхідною умовою для здійснення господарської діяльності та функціонування державного бюджету.

У зв‘язку із цим поряд із забезпеченням стабільності функціонування банківської системи постає питання щодо забезпечення захисту прав і законних інтересів її учасників.

Оскільки захист прав й інтересів належить до компетенції суду, то не менш важливим у цьому процесі є моніторинг й аналіз актуальної судової практики, бо саме вона дає змогу з‘ясувати та визначити практичні моменти застосування судами норм матеріального й процесуального права.

Тож розпочнімо огляд судової практики саме з юрисдикції, оскільки першочерговим питанням під час захисту власних прав та інтересів є таке: "Який суд розглядатиме справу?".

13 березня 2018 року Велика Палата Верховного Суду у справі № 415/2542/15-ц зробила такий висновок: Спір за позовом кредитора – юридичної особи до боржника – юридичної особи та поручителів, один з яких є юридичною особою, а інші – фізичними особами, про стягнення кредитної заборгованості підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства, якщо його подано до 15 грудня 2017 року. 6/3/2021

Практика вирішення спорів у сфері банківського та фінансового права https://uz.ligazakon.net/#/articles/EA014809 2/4 З 15 грудня 2017 року в разі об‘єднання позовних вимог щодо виконання кредитного договору з вимогами щодо виконання договорів поруки, укладених для забезпечення основного зобов‘язання, спір потрібно розглядати за правилами господарського чи цивільного судочинства залежно від сторін основного зобов‘язання.

Велика Палата Верховного Суду вважає, що захист прав кредитора у справі за його позовом до боржника й кількох поручителів у межах одного виду судочинства є більш прогнозованим і відповідає принципу правової визначеності, оскільки не допускає роз‘єднання вимог кредитора до сторін солідарного зобов‘язання залежно від суб‘єктного складу останнього.

Отже, у вказаному висновку ВП ВС фактично провела межу між господарською юрисдикцією, до якої зарахувала спори з поручителями – фізичними особами, у яких сторонами основного зобов‘язання є юридичні особи та/або фізичні особи – підприємці, та цивільною юрисдикцією, до якої зарахувала спори з поручителями – фізичними особами, у яких стороною в основному зобов‘язанні є фізичні особи.

Іншою цікавою практикою Верховного Суду є висновки Великої Палати щодо зміни строку виконання основного зобов‘язання.

Так, 15 червня 2020 року Верховний Суд у складі Об‘єднаної палати Касаційного цивільного суду у справі № 138/240/16-ц зробив такий висновок: У разі якщо сторони договору визнали підставою для зміни строку виконання основного зобов‘язання саме виникнення в позичальника прострочення з погашення заборгованості, а не надіслання банком письмового повідомлення позичальнику про припинення строку користування кредитом, то така зміна є безумовною й не залежить від волевиявлення однієї зі сторін.

Отже, ВП ВС зробила висновок щодо автоматичної зміни строку виконання основного зобов‘язання, що, своєю чергою, дає змогу кредитору звернутися до боржника з вимогою про дострокове повернення кредиту. Варто зазначити, що в разі такої автоматичної зміни строку кредитор може розраховувати на стягнення тіла кредиту й процентів за користування кредитом лише до зміненої дати.

Не менш важливим є і те, що така автоматична зміна зачіпає питання строків позовної давності, які також відраховуватимуться від зміненої дати. Напевно, одним із найпоширеніших випадків у кредитних спорах є зміна кредитора в основному зобов‘язанні.

Відповідно до чинного законодавства заміну кредитора в зобов‘язанні здійснюють без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором чи законом. Доцільно зауважити, що в разі неповідомлення боржника про заміну кредитора в зобов‘язанні новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. Водночас нові кредитори не завжди повідомляють боржників про зміну кредитора та зміну банківських реквізитів для виконання основного зобов‘язання.

Так, 13 березня 2019 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 338/75/16-ц зробив такий висновок: Неповідомлення боржнику про зміну реквізитів банку для сплати коштів на погашення кредиту може впливати на визначення розміру боргу, але не може бути підставою для звільнення боржника від виконання зобов‘язань.

З огляду на вказане рішення можна дійти висновку про те, що неповідомлення боржника про зміну реквізитів банку для сплати коштів на погашення кредиту може бути підставою для звільнення боржника від сплати процентів на час прострочення, але лише в разі, якщо боржник доведе, що не виконав грошового зобов‘язання через таке прострочення.

Поряд із наведеною вище практикою необхідно відразу навести висновок Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду (постанова від 06.02.2018 р. у справі № 278/1679/13-ц): 6/3/2021 Практика вирішення спорів у сфері банківського та фінансового права https://uz.ligazakon.net/#/articles/EA014809 3/4 Факт неповідомлення боржника про відступлення права вимоги новому кредитору за умови невиконання боржником грошового зобов‘язання жодному з кредиторів не є підставою для звільнення боржника від виконання зобов‘язань.

У цьому разі, як і в попередньому, неповідомлення боржника про відступлення права вимоги новому кредитору може свідчити про прострочення кредитора.

Водночас за умови проведення виконання боржником попередньому кредитору факт неповідомлення боржника про відступлення права вимоги новому кредитору може впливати на визначення розміру боргу перед новим кредитором.

Неможливо обійти стороною й проблему нарахування кредитором процентів після закінчення строку кредитування. Щодо цього Велика Палата Верховного Суду в постанові від 28.03.2018 р. у справі № 444/9519/12 зазначила: Після спливу визначеного договором строку кредитування чи в разі пред‘явлення до позичальника вимоги згідно із частиною 2 статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку припиняється.

Права та інтереси кредитора в охоронних правовідносинах забезпечено частиною 2 статті 625 ЦК України. Отже, з указаної позиції ВП ВС можна дійти висновку, що із закінченням строку кредитування в боржника виникає обов‘язок повернути всю заборгованість за договором незалежно від пред‘явлення вимоги кредитором.

Водночас необхідно зазначити, що кредитор після закінчення строку кредитування не може нараховувати проценти й неустойку згідно з договором, а строк позовної давності відраховуватиметься з моменту закінчення строку кредитування.

Варто нагадати, що строк кредитування може бути змінено автоматично (у випадках, наведених вище), а також він закінчується в момент пред‘явлення кредитором вимоги до боржника про дострокове погашення всієї суми боргу та/або в момент розірвання договору. Не менш актуальним питанням залишається й стягнення коштів в іноземній валюті.

Велика Палата Верховного Суду у справі № 373/2054/16-ц зазначила: У разі отримання в позику іноземної валюти позичальник зобов‘язаний, якщо інше не передбачено законом чи договором, повернути позикодавцеві таку саму суму грошових коштів (суму позики), тобто таку саму суму коштів в іноземній валюті, отриману в позику.

У разі зазначення в судовому рішенні про стягнення суми коштів в іноземній валюті з визначенням еквівалента такої суми у гривні стягувачеві має бути перераховано вказану в резолютивній частині судового рішення суму в іноземній валюті, а не її еквівалент у гривні.

Перерахування стягувачеві суми в національній валюті України чи в іншій валюті, аніж валюта, зазначена в резолютивній частині судового рішення, не вважають належним виконанням судового рішення.

Необхідно зазначити, що чинне законодавство не містить заборони на виконання грошового зобов‘язання в іноземній валюті, а тому таке зобов‘язання належить виконувати саме у валюті, передбаченій у договорі.

Ба більше, якщо розглянути питання про стягнення коштів в іноземній валюті в примусовому вигляді, у приватних чи державних виконавців є всі законодавчо закріплені механізми для такого стягнення.

Обчислюючи суму боргу в іноземній валюті, виконавець унаслідок виявлення в боржника коштів у відповідній валюті стягує такі кошти на валютний рахунок ДВС або валютний рахунок приватного виконавця, а в разі виявлення коштів у гривнях чи іншій валюті виконавець дає доручення про купівлю відповідної валюти й перерахування її на валютний рахунок ДВС або валютний рахунок приватного виконавця.

6/3/2021 Практика вирішення спорів у сфері банківського та фінансового права https://uz.ligazakon.net/#/articles/EA014809 4/4 ВИСНОВОК:

Підсумовуючи наведене в цій статті, можна зауважити, що знання актуальної судової практики у сфері банківського та фінансового права дає змогу спрогнозувати рішення суду, тим самим пришвидшивши процес розгляду самої справи й нівелюючи можливість ухвалення різними судовими інстанціями різних судових рішень за одним і тим самим спором.